Колабораціонізм в Україні не став масовим явищем, однак майже щодня ми дізнаємося про нові випадки співпраці з окупантами. Які мотиви штовхають українців на співпрацю з росіянами? Які масштаби колабораціонізму в Україні загалом та в регіонах зокрема? В яких соціальних групах співпраця з окупантами є більшою ніж в інших? Які дані допоможуть знайти відповіді на ці питання?
Ці та інші дотичні питання стали предметом віртуального семінару, який Центр політичних досліджень НаУОА провів 18 травня 2023 р.
Учасники семінару погодилися з тим, що співпраця з окупантами не набула масового характеру, однак масштаби цієї співпраці можуть виявитися більшими, ніж ми сьогодні можемо уявляти.
Михайло Мозоль презентував попередні результати дослідження ЦПР про інтенсивність колабораціонізму в областях України. Він відзначив, що в неокупованих областях кількість виявлених випадків співпраці була незначною – від одного до трьох десятків, лише в Житомирській області їх виявилося вдвічі більше, що може пояснюватися менш репресивним характером окупації у порівнянні з Київською областю. Типовими мотивами співпраці були ідеологічні, матеріальні та особистісні, що підтверджує попередні дослідження. Через брак даних не з’ясованим залишається зв’язок між ідентичністю та готовністю до співпраці з окупантами.
Артем Ремізов звернув увагу на потребу чіткішої нормативної кваліфікації злочину колабораціонізму та його форм, зокрема господарської діяльності, яка часто може бути вимушеною на окупованих територіях. Сергій Кардаш зауважив, що навіть в окупованих областях колабораціонізм не став масовим явищем, натомість там шириться цивільний і збройний опір проти окупації.
Модератор заходу – Юрій Мацієвський відзначив, що вивчення українського колабораціонізму має значний пізнавальний потенціал і практичне значення, зокрема у проведенні деокупації і відновлення українського порядку на звільнених територіях. Ю. Мацієвський висловив сподівання, що семінар дозволять започаткувати спільні проєкти і розпочати систематичне вивчення цього явища.