Круглий стіл «Підсумки президентських виборів 2019 року в Україні»

 

Захід відбувся 13 травня 2019 р. в рамках Днів науки НаУОА.

Модератор – Ю. Мацієвський. Учасники: Д. Шевчук, В. Лебедюк, Н.Малиновська, М. Мозоль, С. Кардаш.

Дискусія відбувалася навколо трьох питань: Як пояснити феномен В. Зеленського? Чим пояснити значну розпорошеність голосів у першому турі і великий розрив між двома кандидатами у другому? Якщо результат В. Зеленського у другому турі – це протестне голосування, то чи може протестне голосування свідчити про стирання традиційних поділів (схід/захід) в Україні?

Вибори 2019 р. відрізняються від інших президентських кампаній тим, що переможець першого туру (Володимир Зеленський) набрав найменшу кількість голосів з усіх попередніх переможців першого туру президентських виборів. Разом з тим Зеленський отримав найвищий результат у другому турі (73%) і найбільший розрив від свого конкурента (49%) за усю історію президентських виборів в Україні. Наостанок В.Зеленський став наймолодшим Президентом з часу проголошення незалежності  України.

Учасники дискусії зійшлися у тому, що значна розпорошеність голосів у першому турі буде означати високу фрагментацію нового парламенту і може ускладнити формування дієвої коаліції.  

У першому турі Зеленський отримав перемогу у 20-ти областях, а Порошенко лише у 3 західних областях. У другому турі Зеленський переміг в усіх областях крім Львівської при доволі незначній явці (62%). Таким чином, Зеленський вкотре об’єднав голоси двох частин України у виразному протестному голосуванні. Однак Віталій Лебедюк наголосив, що регіональні поділи в Україні не зникли, а лише змінили свою конфігурацію. Свідченням цього є хоча б те, що у першому турі Бойко отримав перемогу у двох областях на Сході, а Порошенко у трьох областях на Заході.

У другому турі Зеленський набрав 73% голосів з розривом 49%. Це більше, ніж будь-який інший кандидат, який брав участь у резидентських виборах. Це добре, бо інакше він міг би повторити долю Януковича, чия легітимність була під знаком питання після перемоги з результатом 48% голосів у 2010р.

Пояснюючи феномен Зеленського, присутні виокремили чотири  чинники. 1) Перемога Зеленського – це не результат перемоги нового лідера, а результат поразки Порошенка, що вказує на загальну кризу еліт і лідерства в Україні. 2) Результат Зеленського – це переважно голосування «проти». Проти чинної влади, проти війни, проти високих тарифів, тобто проти політики, яку вела команда Порошенка (Опитування групи «Рейтинг» виявило, що 41% виборців Зеленського голосували проти Порошенка, а трохи більше половини (57%) – «За» (Тexty.11.04.19.). Успіх збудований на акумуляції протестних настроїв може швидко закінчитися розчаруванням від нового президента. З іншого боку, голоси «за» Зеленського у першому турі – це ірраціональне бажання змін. Сам Зеленський не запропонував нічого нового задля чого його виборці могли б усвідомлено голосувати «за». 3) Наступний чинник – впізнаваність. Зеленський мав більшу впізнаваність (~60%), ніж Гриценко, Садовий чи Смешко. 4) Новий спосіб комунікації з виборцями. Пряму комунікацію вдало використав Д. Трамп у США, а Зеленський перший, хто зробив це в Україні.

Отож, феномен Зеленського – це феномен нового типу популіста, який акумулював у собі усе невдоволення від чинної влади. Дмитро Шевчук запропонував називати його медійним популістом. Такий аутсайдер ще ніколи не проривався на поверхню української політики, що відкриває для нього і його оточення певні можливості у питанні реформ, але також і несе з собою значні ризики для їх реалізації.

Дискутуючи про шанси реформ, модератор заходу Ю.Мацієвський відзначив, що вони ускладнені прихованим конфліктом інтересів, який може вийти на поверхню, коли інтереси публічної частини команди Зеленського зіштовхнуться з інтересами тіньового штабу (і Коломойського). З цього конфлікту можливі три шляхи: публічний штаб за підтримки громадських активістів і Заходу переконає тіньовий штаб про необхідність гри за правилами. Це відкриє шлях до реформ. Якщо тіньовий штаб переможе, реформи будуть спущені на гальмах. Часткові реформи також призведуть до розчарування і швидкої зміни підтримки. Два останні варіанти будуть вигідними Росії.

Михайло Мозоль зауважив, що адміністративний ресурс, клієнтелізм і різного роду традиційні методи мобілізації не дали того результату, на який очікували. Партійні мережі також не спрацювали (у випадку Тимошенко). 

Феномен І. Смешко – це також запит на нові обличчя. Більшість людей, які голосували за Смешка, не пам’ятають його на посаді керівника СБУ часів Ющенка. Він спокусив виборців своїм інтелектом і щирістю, але досі залишається темної конячкою. Його просування журналістом Дмитром Гордоном (який близький з Кучмою/Пінчуком) і присутність на каналах Медведчука залишає багато запитань до його ролі у цій компанії. 

Наостанок присутні відзначили необхідність оцінити перші сто днів діяльності нового президента, а також підсумувати результати позачергових парламентських виборів липня 2019 р. уже восени 2019 р.

Юрій Мацієвський